Історія міста

        Історія Кременчука своїм корінням сягає сивої давнини. Дослідження археологів доводять, що місту набагато більше років, аніж визнано зараз. Офіційною датою заснування Кременчука вважається 1571 рік, коли польський король Август Сигізмунд ІІ підписав універсал про необхідність побудувати в урочищі Кременчук фортецю для охорони Придніпров’я від набігів кримських татар та для контролю над запорізьким козацтвом. Період кременчуцької історії з 1571року по 1764 рік з повним правом можна назвати козацьким. Це час виникнення Кременчуцької фортеці на старовинній дніпровській переправі, її наступна модернізація за проектом відомого французького інженера Г.Л. де Боплана (1635 р.), а також виникнення на місці запорізького зимівника правобережного Крюкова. Одна з видатних подій в житті міста того періоду – знаменита Куруківська битва 1625 року, коли запорізькі козаки на чолі з гетьманом Марком Жмайлом схрестили щаблі із польсько-шляхетським військом.

 

        У 1649 році Кременчук стає сотенним містечком правобережного Чигиринського полку, з 1661 по 1663 роки – центром Кременчуцького полку, а після Андрусівського мирного договору з 1667 по 1764 роки – сотенним містечком Миргородського полку. У 1764 році Кременчук увійшов до складу Новоросійської губернії, в 1765 році став її губернським центром, а у 1784 році місто – вже адміністративний центр Катеринославського намісництва і резиденція князя Г.О. Потьомкіна. Цей час ознаменувався зародженням кременчуцької промисловості. Засновуються ливарний, збройовий заводи, кораблебудівна верф, селітровий завод, панчішна та шкіряна фабрики. Розвивається торгівля, роль чумацького промислу зростає настільки, що Крюків стає своєрідною “Чумацькою столицею”. У цей час в Кременчуці починає працювати одна з перших в Україні друкарень. На березі Дніпра відкривається митниця. Місто входить до всеросійського ринку.Історія того періоду тісно пов’язана з іменами всесвітньо відомих людей та їх діяльністю. Так, під час епідемії чуми 1784 року доктор медицини Д.С. Сущинський в місті проводить дослідження цієї хвороби. Д. Биков-Поздняков уславлює своє ім’я винаходами машин і пристроїв для підйому суден, пропозиціями в галузі суднобудування.

 

  С. Ромадановський стає одним з перших винахідників підводного човна та водолазного спорядження. З 1786 року командуючим Кременчуцьким гарнізоном призначається О.В. Суворов. У 1787 році до приїзду в Кременчук Катерини ІІ будується палац, який розписує художник В.Л. Боровиковський . У місті відкривається перша в Росії консерваторія, директором якої був знаменитий італійський композитор Дж. Сарті. За проектом архітектора Д. Кваренгі споруджується соборний храм. У ХІХ сторіччі у Кременчуці побували видатні письменники О.С. Пушкін та Тарас Шевченко. В 1798 році Кременчук одержує свій герб. З 1802 року місто приписане до Полтавської губернії. З відкриттям пароплавного сполучення (1850 рік), будівництвом залізниці та мосту через Дніпро (1872 рік) розширюється торгівля. Завдяки вигідному географічному розташуванню, розвитку торгівлі Кременчук протягом ХІХ сторіччя перетворюється в найбільше промислове місто Полтавської губернії. Провідна роль у промисловому виробництві належить переробним галузям. Діють пивоварні, медоварні, канатні заводи, млини, крупорушки, винокурні. Успішно розвивається суконна промисловість, деревообробна, тютюново-махоркова. З’являються нові підприємства: вагонні майстерні, механічний завод.

 

 

        У 1899 році завдяки Бельгійському акціонерному товариству у місті з'являється електричний трамвай. За кількістю населення, торговим обігом, промисловим потенціалом Кременчук на початку ХХ сторіччя входить до першого десятку найбільших українських міст. Декретом Центрального виконавчого комітету України від 30 липня 1920 року Кременчуцький повіт перетворюється на губернію. Після утворення Полтавської області Кременчук увійшов до її складу як районний центр відповідно до указу від 17.05.1939 року. За роки довоєнних п’ятирічок місто перетворюється на великий промисловий центр. Будуються або реконструюються понад 60 промислових підприємств. В цей час кременчужани отримували освіту у 22 загальноосвітніх, 3 допоміжних та 7 школах для дорослих. Працювали 3 школи ФЗН, робітфак, 8 технікумів, педагогічний інститут. До послуг мешканців міста були 15 робітничих клубів, 39 бібліотек, кінотеатр, драматичний театр, цирк, музична школа, краєзнавчий музей. Випускалося 6 газет загальним тиражем 19,5 тис. примірників. Під час Великої Вітчизняної війни Кременчук був зруйнований майже повністю: 93 промислових підприємства, всі культосвітні й навчальні заклади, 97 відсотків житлового фонду були знищені. Збереглося лише 22 будинки, побудовані в дореволюційні та довоєнні часи. Серед них приміщення технікуму залізничного транспорту (1889 рік), будинок АКБ „Укрсоцбанк” (1900-1903 р.р.), Успенська церква (1871 рік) та інші. В місті залишилось два пам’ятники архітектури республіканського значення – клуб ім. Котлова та будинок для спостереження за рухом по р. Дніпро. 29 вересня 1943 року Кременчук було звільнено від фашистської окупації. Відтоді цю дату місто щорічно відзначає, як найголовніше своє свято - День міста. У післявоєнні роки завдяки самовідданій праці кременчужан швидкими темпами була відроджена економіка, заново відбудовані вулиці і квартали.