Поняття «воєнний злочин» українці вже давно сприймають в суто практичному сенсі. За роки беззаконня, що коїть рф на території нашої держави, громадяни відчули на собі весь спектр недопустимих дій, які є наочним прикладом порушення міжнародного права та, зокрема, правил ведення війни.

Тимчасово окупована територія (далі «ТОТ») – це місце, де окрім збройної небезпеки на людей чекають і суміжні загрози, котрі не поступаються своєю зухвалістю, це:

• мобілізація до ворожого війська;
• шпигунство за рухом визвольних сил;
• примусова паспортизація;
• покарання за прояв національних та культурних вподобань тощо.

Варто зазначити – щоб реалізувати вище згадані методи гніту, представники окупаційного режиму застосовують фізичний примус, адже у меті безжального знищення незалежної держави складно знайти свідомих прибічників. Таким чином, жителів ТОТ можуть залишати без соціальних виплат, відмовити у працевлаштуванні, ув’язнити, нашкодити здоров’ю або ж взагалі позбавити життя.

До подібних дій з боку рф українське законодавство добре адаптоване та здатне чітко розмежувати гостру потребу в співпраці заради виживання з корисливим бажанням заробити грошей, чи навіть просто вислужитися. У цьому допомагає стаття 40 Кримінального кодексу України, яка скасовує відповідальність за дії/бездіяльність вчинені під впливом фізичного примусу. Проте, якщо вина особи буде повністю доведена, справедливої відповідальності не уникнути.

За інформацією Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції